Барбарис звичайний (Berberis vulgaris) – це кущ або невелике деревце з родини Барбарисових (Berberidaceae).
Інші назви:
- квасниця,
- кислянка,
- кисле дерево,
- кислич звичайний
Опис барбарису
Berberis vulgaris — гіллястий листопадний колючий кущ, що досягає висоти 2-3 метри з потужною поверхневою кореневою системою.
Кора старих гілок сіра, тріснута; на молодих стеблах вона борозниста, жовто-коричнева або жовтувато-сіра.
Гілки тонкі, спрямовані вгору, з великими простими та трирордільними колючками (змінені листки), в пазухах яких знаходяться бруньки. З них розвиваються скорочені гілочки з пучком листя. Світло-зелені листки тонкі, чергові, подовгувато-зворотно-яйцеподібні, з дрібними пилчастими краями та жорсткими колючими війками, зовнішня сторона блискуча, на смак кислі.
Квіти зі сильним запахом, світло-жовті, зібрані по 15-20 штук в китиці.
Плід – подовгувата, темно-червона, іноді жовто-червона, соковита, дуже кисла їстівна ягода, масою приблизно 0,14-0,32 г, з 2-3 насінинами.
Насіння дрібноморщинисті, циліндричні або подовгасті, темно-коричневі, трохи зплющені, становлять 24-30% плоду, довжиною 12 мм.
Цвіте у травні-червні, плоди дозрівають у серпні-вересні, переважно червоного кольору, іноді чорні, жовті і рожеві, збираються вручну. При морозі смак плоду стає краще.
Поширення
Росте по всій території України на узліссях, по чагарниках, на кам’янистих та гірських схилах, у підліску хвойних та мішаних лісів. Широко вирощується як декоративна рослина.
Барбарис звичайний відносно легко вирощувати. Він віддає перевагу повному сонцю або частковій тіні та добре дренованому ґрунту. Він стійкий до посухи та морозів.
Хімічний склад
Всі частини (окрім дозрілого плоду) барбарису звичайного містять алкалоїди протоберберинової природи. Також у складі знайдено палматин, ятрорицин, колумбанін, алкалоїди, похідні 5-бензилізохіноліну, оксиакантин та берберрубін.
У коренях барбарису міститься до 1,5% алкалоїда берберіну (ізохіноліну), у корі – 0,4-0,5% берберіну, 1,5% дубильних речовин, 1,2% смолистих речовин, 38,6 мг% вітаміну C. Основним алкалоїдом, виділеним із коренів барбарису звичайного, є берберін, який має лікувальний ефект. Крім того, у коренях міститься ще 11 алкалоїдів, зокрема палметин, леонтин, колумбамін, ятроцин, берберубін, оксиакантин, аскорбінова кислота, вітамін E, фенолкарбонові кислоти.
У листках – 0,18-0,2% берберіну, 2,1-2,55% дубильних речовин пірокатехінової групи, 5,2% смолистих речовин, 2,78% органічних кислот (яблучної, лимонної), 58,2-101 мг% вітаміну C;
У листках, зібраних у червні, міститься 120 мг% вітаміну C, у листках, зібраних під час дозрівання плодів, – 40 мг% вітаміну E (токоферолу).
У плодах – 5% цукру, 5-6% органічних кислот (головним чином, яблучної), 0,6-0,8% дубильних і кольорових речовин, 0,4-0,6% пектинів, 4,9% целюлози та 150-170 мг% вітаміну C.
Фармакологічні властивості та використання
Препарати Б. з. виявляють седативну, протизапальну, жовчогінну та сечогінну дію.
Як жовчогінний засіб барбарис використовують при дискінезії жовчних шляхів (при гіперкінетичній формі), гепатиті, гепатохолециститі, жовчнокам’яній хворобі, не ускладненій жовтяницею. Ефективним є використання барбарису при запальних процесах у сечових органах (гломеролота пієлонефрит, геморагічний цистит).
В акушерсько-гінекологічній практиці настойку з листя і коріння барбарису застосовують при атонічних кровотечах у післяпологовий період, при ендометриті, кровотечах у клімактеричний період.
У народній медицині, крім того, відвар кори і коріння використовують при малярії, плевриті, туберкульозі, нирковокам’яній хворобі, набряках, подагрі, ревматизмі, люмбаго; настойку листя — при хворобах печінки і при малярійному збільшенні селезін- ки; відвар квіток — при захво- рюваннях серця і при малярії.
Сік з плодів барбарису використовують як жовчогінний, як такий, що поліпшує кровообіг, та як легкий, послаблюючий засіб. Він добре тамує спрагу, збуджує апетит, знижує температуру тіла. Корисно вживати сік і при запаленні легень, при гарячці та кашлі.