Лепеха звичайна (Acorus calamus) – це вид трав’янистих багаторічних рослин родини аїрових.
Інші назви:
аїр тростинний, татарське зілля, ірниця, шуварник, сашина, гавір.
Опис
Кореневище товсте, циліндричне, звивисте, жовтаво-зелене, вкрите зверху по спіралі темними широкими листковими рубцями, розташоване горизонтально, майже на поверхні.
Стебло прямостояче, нерозгалужене, сплюснуте, з одного боку жолобкувате, з другого — гостроребристе, 80—125 см заввишки.
Листки мечовидні.
Квітки дрібні, зеленаво-жовті, двостатеві, зібрані в початок. Плід —шкіряста червона ягода. Цвіте у травні — липні.
Поширення.
Росте майже по всій території України по берегах річок і водойм, на болотах і болотистих луках, по днищах балок.
Хімічний склад
У кореневищах лепехи звичайної містяться ефірна олія, алкалоїди, дубильні речовини, аскорбінова кислота, каротин, мікроелементи.
Фармакологічні властивості й використання.
Лепеха звичайна проявляє тонізуючі, протизапальні, знеболюючі, відхаркувальні, жовчогінні,
антибактеріальні та дезинфікуючі властивості. Наявні біологічно активні речовини збуджують закінчення смакових рецепторів посилюють рефлекторне виділення шлункового соку, збільшують кількість соляної кислоти в ньому (малі дози діють протилежно), активізують жовчовидільну функцію печінки, підвищують тонус жовчного міхура і збільшують діурез.
ВНУТРІШНЬО препарати призначають при неспецифічних порушеннях функції травного
тракту (розлад травлення і секреції шлунка, ахілія, запалення кишок, кишкові коліки, метеоризм), як загальнозміцнюючий засіб (при фізичному перевантаженні, після тяжких хвороб і операцій, у похилому віці)
В гінекології використовують при гіпоменструальному синдромі, вторинній аменореї на грунті недостатньої функції яєчників, при ослабленні лібідо і патологічному перебігу клімаксу.
Народна медицина, крім цього, рекомендує вживати, при істерії, неврастенії, судорогах (судомі), асциті, бронхіті,бронхопневмонії, плевриті, відсутності апетиту, млявому травленні, запаленні та виразці шлунка, блюванні, діареї, хворобах
жовчних шляхів, нирковокам’яній хворобі, нерегулярних менструаціях, як засіб, що посилює статеву активність.
Сік кореневища вживали для посилення зору, поліпшення пам’яті і слуху та щоб позбутися звички до куріння.
ЗОВНІШНЬО використовують при полисінні, для полоскання при неприємному запаху з рота, стоматиті, для промивання гнійних ран і виразок, для спринцювань при кольпітах. Ванни з кореневищ призначають при рахіті й золотусі у дітей,
гострій та хронічній формах артриту, спричинених порушенням обміну речовин, при хворобах жіночих статевих органів.
Кореневища входять до складу мікстури, шлункових чаїв, таблеток вікаліну та вікаїру, які вживають при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки та гіперацидному гастриті. Ефірну олію використовують у стоматології при лікуванні пародонтозу, при виготовленні зубних паст і препарату оліметину, якийпризначають при нирковокам’яній та жовчнокам’яній хворобах.
У литовській народній медицині кореневищами в поєднанні з ялівцем звичайним, копитняком європейським, звіробоєм звичайним, чебрецем звичайним і кмином звичайним лікують ракові захворювання шлунково-кишкового тракту.